Попов

Попов

Нас часто спрашивают почему мы ничего не пишем про Попова. Ну потому что если про Попова надо объяснять, то бесполезно объяснять. Но раз вы просите...

Летом, например, Попов был в Крыму. Ездил на встречу с Сашей Януковичем. Что обсуждали - понятно: выборы, технологов, бюджеты. Часть бюджета на выборы взял на себя Янукович, часть Левочкин. Левочкин, кстати, и организовывал встречу. 

Для Януковичей важно было, чтоб именно Попов шел на выборы. И важно, чтоб дядя набрал нормально. Для них это типа как признание того, что на Майдане стояли не киевляне. А киевляне любят Попова, вот, посмотрите, киевлян все устраивало, они бы и за Януковича проголосовали еще раз. «Этот весь Майдан галичане за деньги Госдепа устроили», - вот главный месседж, который пытается донести нам Янукович с помощью усатой головы Попова на бордах.

Чому в Україні досі судяться там, де можна домовитися — і про що мовчать «офіційні» уявлення про медіацію

Є речі, які в українській правовій культурі вважаються самоочевидними. Хочеш захистити свій інтерес — іди до суду. Хочеш, щоб опонент тебе почув, — покажи йому позовну заяву. Хочеш «серйозно» — плати судовий збір. Усе це звучить переконливо рівно до того моменту, поки ви не рахуєте, у що це обходиться насправді.

Європейський вибір без гасел: посібник, який показує, як Україні збудувати медіацію, що працює

Про «євроінтеграцію правосуддя» в Україні написано багато. Здебільшого — деклараціями. Значно рідше хтось бере на себе працю пояснити технічно: що саме треба зробити, у якій послідовності, за чий рахунок і з якими вимірюваними результатами. Книга «Медіація: Український досвід і Європейський вибір» — рідкісний випадок, коли євроінтеграція перекладена з мови намірів на мову інженерного плану.

Чому медіація вигідніша за суд: Олег Горецький про час, гроші й репутацію

Найдорожче, що ми втрачаємо в конфліктах, — це не гроші й не час. Це люди. Партнер, з яким колись починали спільну справу. Родич, з яким перестали вітатися. Друг, чиє ім'я тепер вимовляється лише з роздратуванням. Ми звикли думати, що суперечку треба виграти — і майже ніколи не питаємо себе, що саме залишиться після цієї перемоги.